Види діяльності, в яких створюються умови для формування ППК: предметно-практична, предметно-ігрова, конструктивна, художньо-практична, господарсько – побутова

У новій редакції Базового компонента дошкіль¬ної освіти як Державного стандарту дошкільної освіти предметно-практичну, технологічну компетентність визначено як здатність дитини з допомогою дорослого чи самостійно реалізовувати творчі задуми з перетворення об'єктів довкілля з використанням різних матеріалів у процесі виконання конструктивних, технічно- творчих завдань та завдань з моделювання, що спирається на обізнаність із відповідними засобами та предметно-практичними діями.

Формування цієї компетентності є підґрунтям для успішного навчання дитини на наступних етапах життя, зокрема в початковій школі, й узгоджується з Державним стандартом початкової освіти.

 Окреслимо ключові аспекти формування предметно-практичної, технологічної компетентності.

♦ Формування компетентності відбувається в процесі розв’язання конкретних практичних завдань, під час активної діяльності.

♦ Високий рівень активності дітей досягається завдяки посиленій мотивації.

♦ Обов’язковим етапом предметно-практичної діяльності, що впливає на якість результатів, є її рефлексивний аналіз та самоаналіз.

Предметно-практична та технологічна діяльність передбачає розв’язання дитиною практичних завдань: постановка мети -планування послідовності виконання дій - формування простих висновків щодо способів дій - розподіл обов’язків - вибір необхідних матеріалів та інструментів - контроль за виконанням дій -аналіз та оцінювання отриманого результату.

Той факт, що формування предметно-практичної, технологічної компетентності, власне, як і інших компетентностей дошкільника, відбувається в різних видах активності, пояснюється пріоритетністю діяльнісного підходу, проголошеною в БКДО.

Сучасні реалії вимагають від дошкільнят оволодіння елементарними вміннями: визначатися з метою діяльності, планувати свої дії, проявляти самостійність, цілеспрямованість, наполегливість у доланні труднощів власними силами.

Їм також мають бути притаманні прагнення досягти кінцевого результату радість від здатності до самостійних дій.

Головне завдання педагога — створення умов для прояву самостійності та практичного розв’язання проблем самими дошкільниками.

Педагоги мають підтримувати прагнення дітей приймати елементарні рішення, проявляти ініціативу, обирати на свій розсуд шляхи і засоби досягнення цілей, задовольняти власні потреби та інтереси.

Варто відмовлятися від діяльності за зразком вихователя, а спонукати малят намагатися знаходити нові способи дій. З огляду на це виникає потреба у використанні графічних організаторів, як-от дерево цілей, дошка вибору, інтелектуальна карта, алгоритми, таблиці з даними, схеми для моделювання, які допомагають вибудувати вільну творчу взаємодію за власним вибором дитини.

Виконуючи дії з реальними предметами, переміщуючи їх у просторі, змінюючи їхнє функціональне призначення та вдосконалюючи складники, дитина долає статичність сприйняття, усвідомлює динамічність навколишнього середовища, перетворює його за власним задумом або відповідно до завдань, які ставить перед нею дорослий, чи умов ситуації.

Процес формування предметно-практичної компетентності інтегрується з іншими видами дитячої діяльності. Це стимулює самостійність та активність дитини і задовольняє її основні потреби, дає можливість використовувати отриману інформацію, застосовувати опановані способи та засоби діяльності в нових умовах, забезпечує зв’язок з особистим досвідом, а також взаємодію дітей і дорослих. Педагог при цьому виступає партнером дитини та діє відповідно до спільної домовленості задля досягнення бажаного результату.

Не слід віддавати перевагу розвитку окремих компетентностей (зокрема і через створення груп із пріоритетними напрямами розвитку), бо зрештою це призведе до однобічного, а не всебічного (як проголошено у Держстандарті) розвитку дітей.

ПРІОРИТЕТНІ ВИДИ ДІЯЛЬНОСТІ

Серед видів діяльності, у процесі яких створюються сприятливі умови для розвитку предметно- практичної, технологічної компетентності дітей, варто назвати: предметно-практичну, предметно-ігрову, конструкторську, трудову, художньо- практичну. Розглянемо кожну з них детальніше.

Предметно-практична діяльність

Предметно-практична діяльність передбачає ознайомлення дітей із властивостями предметів, їх походженням, можливостями використання. Саме така діяльність дає малятам змогу відчути себе дорослими, отримати результат і пережити радість успіху та інші позитивні емоції і є важливим етапом переходу від практичної дії до умовної, здійснюваної в уяві. У процесі виконання дій із предметами і називання цих дій формуються  мисленнєві операції дитини.

Предметно-практична діяльність відбувається як з реальними предметами, так і з іграшками. Тож доцільно виділити як різновид такої діяльності предметно-ігрову. Причому іграшки можуть бути як точними копіями реальних предметів, так і предме- тами-замінниками.

До кінця дошкільного періоду дитина переводить ігрові предметні дії в умовний формат, що веде до зникнення необхідності в реальних І предметних ігрових діях.

Конструкторська діяльність

Конструкторська діяльність дошкільників спрямована на формування дій наочного просторового моделювання. Для побудови певної конструкції слід заздалегідь обміркувати послідовність практичних дій, скласти план, вибрати спосіб досягнення мети, дібрати матеріал з урахуванням призначення, техніки виконання, зовнішнього

оформлення, визначити послідовність дій. Продукти дитячого конструювання зазвичай призначаються для практичного використання у грі.

За умови правильно організованої конструкторської діяльності діти набувають не тільки конкретні конструктивно-технічні вміння: споруджувати з будівельного матеріалу окремі предмети (будинки, мости тощо) або створювати вироби з паперу (ялинкові іграшки, кораблики та ін.), а й узагальнені. До таких належать уміння цілеспрямовано розглядати предмети, порівнювати їх між собою, виділяти в них частини, бачити в предметах загальне й окреме, знаходити основні конструктивні частини, від яких залежить розташування інших частин та функціонування об’єкта загалом, робити висновки й узагальнення.

У процесі конструювання малята вчаться співвідносити величину і форму різних деталей, відкривають для себе їхні конструктивні властивості, засвоюють правильні назви деталей будівельного набору (куб, брусок, пластина), досліджують особливості геометричних тіл та їх розташування у просторі.

Трудова діяльність

Трудова діяльність розглядається як цілеспрямований процес формування в дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності. Перші трудові процеси поступово трансформуються в такі види праці як самообслуговування, господарсько- побутова, праця в природі, художня праця. Для досягнення бажаного результату дітям потрібні вміння визначати мету і планувати трудовий процес, оцінювати та аналізувати отриманий результат, відповідні трудові навички і мотивація.

Результативність праці дітей залежить від того, які мотиви, сформульовані дорослими, спрямовують їхню діяльність. Суспільні мотиви трудової діяльності поступово стають внутрішньою мотивацією дітей. Суспільна спрямованість результату праці, яка усвідомлюється вже в середньому дошкільному віці, допомагає формувати розуміння необхідності праці для інших, повагу до людей, які працюють, та до результатів праці.

Тому і вдома, і в дошкільному закладі слід підтримувати це прагнення малят, формуючи постійну потребу в діяльності, інтерес до праці та до результатів своїх трудових дій; ознайомлювати з працею дорослих, організовувати зустрічі з представниками різних професій; залучати до різних видів трудової діяльності.

Художньо-продуктивна діяльність

Художньо-продуктивна діяльність — це перетворювальна діяльність із предметами та матеріалами, у якій дитина практично пізнає їхні властивості, продукує власні ідеї та способи їх реалізації. Знання властивостей предметів та матеріалів дає можливість прогнозувати результати власної діяльності.

Улюбленим видом художньо-практичної діяльності дошкільнят є художня праця. Вона допомагає формувати в дітей засади конструктивних умінь і навичок, сприяє їхньому творчому розвитку. У технології художньої праці механічна обробка різних матеріалів інтегрується з художньо-конструкторською діяльністю, яка, у свою чергу, межує з таким видом мистецької діяльності як дизайн.

Діти виготовляють різні предмети з паперу, картону, природних і залишкових матеріалів, тканини, перетворюють предмети, які вийшли з ужитку, даруючи їм нове життя. Дошкільники набувають навички користування найпростішими інструментами (ножицями, голкою тощо), опановують способи обробки різних матеріалів. Спираючись на колір, форму, фактуру матеріалу, вони шукають варіативні, оригінальні способи розв’язання творчих завдань, пов’язаних із виготовленням виробів.

Можна виділити такі види художньо-продуктивної діяльності: дизайн, рукоділля (хенд- мейд), технічне моделювання (інжиніринг).

Технічне моделювання — творча діяльність зі створення оригінальних макетів та моделей нескладних технічних об’єктів, конструювання суспільно корисних предметів за власним задумом, внесення раціональних пропозицій щодо їх удосконалення. Саме в цій діяльності відбувається розвиток інженерного мислення дошкільників.

ПРОВІДНІ ФОРМИ ТА МЕТОДИ

Цілком очевидно, що відхід від принципів традиційної педагогіки та вихід на діяльнісний вимір освітніх результатів потребує нового, нестандартного підходу до організації освітнього процесу.

Сутність діяльнісного підходу полягає у зміщенні акценту з процесу формування системи знань, умінь та навичок на розвиток власних моделей поведінки в різних ситуаціях, їх авторську апробацію, адаптацію до особливостей власного мислення на основі ціннісних орієнтацій особистості.

Провідною формою навчання дітей предметно-практичної та технологічної діяльності були і залишаються заняття різних видів і типів. Також використовуються проектна діяльність, завдання художньо-продуктивного характеру (тех¬ моделювання, хендмейд, дизайн та ін.). Ці завдання можуть виконуватись як в індивідуальному форматі, так і в командній взаємодії.

Проектна діяльність як дієвий спосіб організації освітнього процесу надає кожній дитині можливість пізнання самої себе серед інших, знаходження свого місця в дитячо-дорослому співтоваристві, а також привчає малят до самостійної планової та систематичної практичної роботи. Орієнтовна тематика проектної взаємодії: “Міст через річку”, “Хмарочос”, “Ваги”, “Ігровий майданчик”, “Місто мрій” тощо.

Робота в командах — одна з найпопулярніших стратегій, оскільки дає всім дітям (зокрема й сором’язливим) можливість брати участь у роботі, відпрацьовувати навички співпраці, міжособистісного спілкування (зокрема вміння активно слухати, виробляти спільну думку, розв’язувати конфлікти, що виникають). Доцільно організовувати взаємодію в парах, між парами, у трійках, четвірках. Причому розпочинати варто з малих груп, які потім можна об’єднувати та змінювати, проводити ротацію лідерів. У спільній^ партнерській діяльності проблеми розв’язувати легше, ніж самотужки, оскільки в групі індивід робить менше помилок і демонструє вищу швидкість виконання завдань. Сам факт присутності інших людей активізує дитину, підвищуючи ефективність її дій. Орієнтовні види взаємодії в малих групах: організаційно-діяльнісні ігри (наприклад, можна змоделювати місто майбутнього; придумати країну, у якій мешкають роботи, тощо), акції, “патруль рятівників”, “трудовий десант”, або толока, “творча майстерня" (наприклад, можна разом створити колаж).

Не менш важливими є методи аналізу отриманих результатів: відеозвіт, ритуал “Дякую за приємне заняття”, “щоденник успіху /досягнень та перспектив”.

ПРЕДМЕТНЕ

РОЗВИВАЛЬНЕ СЕРЕДОВИЩЕ

Оптимально насичене предметне розвивальне середовище залишається однією з найголовніших умов розвитку предметно-практичної, технологічної компетентності, адже воно дає змогу максимально наблизити величезний природний і суспільний світ до дитини, дати їй важливі уявлення з різних сфер людського життя і знання.

Предметно-ігрове середовище виконує розвивальну, навчальну, виховну, організаційну, стимулювальну та комунікативну функції, тому має бути побудоване так, щоб у ньому дитина могла знайти собі заняття до душі. Можливість ознайомлення та дії з предметами, знаряддями, матеріалами, елементами конструкторів на практиці має на меті допомогти малюку просуватися по шляху свого розвитку. Саме для цього створюють “інженерний органайзер”, у якому можуть бути зібрані матеріали та обладнання для проведення конструкторських ігор і технічного моделювання, альбоми із зображеннями різних архітектурних споруд, світлини дитячих робіт, іграшки, які детально відтворюють предмети дійсності, та предмети-замінники.

Унаочнити мету, спосіб та результати діяльності можна завдяки створенню в освітньому середовищі різних мотиваційних осередків.

Мотиваційні осередки

“Хочу — зроблено!”. На стенді закріплюються дві стрічки, над ними прикріплюють зображення певних дій. На початку тижня вихователька звертається до дітей із проханням: замалювати свої бажання, плани щось зробити на аркуші паперу чи вибрати серед готових картинок та прикріпити до стрічки “Я хочу". Наприкінці тижня педагогиня просить дітей, які здійснили свої бажання, замалювати результат і прикріпити його до стрічки “Зроблено!”. Таким чином унаочнюється відповідність бажань, дій та результатів діяльності.

“Наші досягнення”. У групі відводиться спеціальне місце, де діти зможуть виставляти ма¬люнки, вироби, створені власноруч, тощо.

“Екран вибору”. Варіант SKRUM-дошки, на якій кожна дитина виставляє свою фішку в ігровому куточку, у якому вона хоче гратися. Таким чином дитина заявляє про своє бажання займатися певним видом діяльності (“Я хочу це робити”), здійснює свідомий вибір та несе за нього відповідальність.

“Календар подій”. Це варіант адвент-календаря, у якому заздалегідь плануються та закріплюються за певними днями календаря різні види діяльності, що стають сюрпризами для дітей.

ПОЗИЦІЯ І ДІЇ ВИХОВАТЕЛЯ

Сьогодні людина для повноцінного життя в суспільстві, самореалізації як особистості має проявляти творчу активність, самостійність, розвивати свої здібності, постійно вчитися і самовдосконалюватися. Тому для педагогів як ніколи актуальне правило: не надто керувати діяльністю дітей.

Що менше ми керуємо дітьми, то активнішу позицію вони займають у житті.

Дорослому має відводитись роль опосередкованого учасника, організатора розвивального середовища, сприятливого для розвитку активності кожної дитини, заохочення її до творчих ініціативних кроків у предметно-практичній та технологічній діяльності. Вимогливе й водночас шанобливе ставлення педагога до вихованців, вираження довіри до їхніх можливостей, надання їм права вибору (предметів для діяльності, способу діяльності, партнерів), спрямовування їхніх дій на подолання посильних труднощів, спонукання доводити почате до кінця, виховання терпіння й наполегливості — усе це сприяє ефективному формуванню в малечі предметно-практичної, технологічної компетентності.

* * *

Маємо надію, що задеклароване в Держстандарті оновлення змісту освіти в ЗДО, зміщення акцентів зі знаннєвої парадигми на практично-діяльнісну сприятиме формуванню в дошкільників предметно-практичних та технологічних навичок, внутрішньої потреби у праці й шанобливого ставлення до неї. А також забезпечить підготовку до успішної творчої предметно-перетворювальної діяльності та самоактуалізації в майбутньому