Як підготувати дитину до надзвичайних ситуацій, не лякаючи

Говоріть про безпеку. Наголосіть, що говорите про це не тому, що має статися щось небезпечне, а щоб «натренувати м’яз безпеки».
Це треба, щоб відчувати свою силу в будь-якій складній ситуації й почуватися захищеними.
Сядьте в коло, щоб усі бачили одне одного й були включені в розмову, а увага рівномірно розподілялася між усіма членами сім’ї.

Призначте дітей «супергероями безпеки». Розкажіть про своє дитинство. Мовляв, коли ви, дорослі, були дітьми, то ще не були «супергероями безпеки». Ви переживали складний досвід небезпеки, впоралися з ним, але не були готові, ніколи не тренувалися й не знали, як діяти в таких ситуаціях. Тому витратили важливий час і сили. Втім, впоралися б легше, якби знали деякі правила. Ви дуже сподіваєтеся, що ці знання дітям ніколи не знадобляться, але всі супергерої мають це знати.
Легітимізуйте страх дитини. Для цього скажіть: «Мені іноді буває страшно, коли я бачу в мультфільмах і кіно пожежу або коли думаю про землетрус. Тобто, коли я думаю про те, що щось може нам загрожувати.»
Говоріть спокійно та повільно, спостерігаючи, як змінюються поза й реакції дітей. Дітей молодшого віку краще обіймати чи тримати за руку.

Проговоріть, що таке безпека. З дитиною із трьох років можна разом вигадати ідеальний захищений (можливо, уявний) простір. А потім намалювати чи виліпити його. У дітей із чотирьох років можна запитати, чи є в них знайомі (діти й дорослі), з якими вони почуваються захищеними. З дитиною від пʼяти років можна поговорити про те, що відчуття безпеки може бути внутрішнім: коли ми впевнені в собі, своїх знаннях, силах, в одне одному, знаємо правила, що нас ніхто не зрадить, і ми можемо розраховувати на
допомогу. Тоді запитайте в дітей, на що вони спираються всередині (якості, знання).
Розкажіть, як можна подбати про безпеку. Дитині з трьох років нагадуємо: ми дотримуємось і знаємо правила дорожнього руху, як заходити в ліфт, не відчиняємо двері чужим, миємо руки після прогулянки, перед їжею, носимо маску під час карантину, не йдемо кудись із незнайомцями, перевіряємо електроприлади, вимикаємо газ і воду, коли їдемо у відпустку. Далі пояснюємо: щоб сповістити людей про небезпеку, лунає сирена. Вона спеціально дуже гучна, щоб усі почули та відреагували (спробуйте видати найгучніший і
найнеприємніший звук).
З дитиною із чотирьох років перевірте наскільки захищений будинок:
• зʼясуйте, які предмети можуть впасти: полиці, стелажі, скляні речі, побутова техніка на колесах;
• складіть список контактів для складних ситуацій;
• намалюйте плакат «Що робити, якщо...»;
• складіть список стратегій, які допомагають упоратися з тривогою, як-от дихання з акцентом на видиху, відчуття стійкості стоп, покласти руку на живіт і подихати, розмахувати руками, спертися на стіну;
• порозмірковуйте про захищений простір у будинку чи на вулиці.
Треба точно знати, де це місце, чи нічого не заважає до нього дістатися, чи закріплені речі, меблі.
Проговоріть з дитиною, що коли чуємо сигнал сирени, треба взяти валізку безпеки, домашніх улюбленців, телефон, піти в укриття або лягти на підлогу біля внутрішньої стіни.
Заборонено перебувати під час надзвичайної ситуації біля важких речей, вікон і скляних речей, у ліфті.
Закріпіть знання в дії. З дитиною з трьох років можна закріплювати знання так: ходити домом і досліджувати, що потрібно сховати в шафу, чи добре закріплені стелажі й полиці, чи не впаде ваза та інше.
Далі треба зібрати валізку безпеки, піти до безпечного місця, яке обрали. Підтримуйте дитину, підказуйте, що потрібно робити (взяти ліхтарик, телефон, узяти за руку дорослого, перевірити, чи вимкнене світло, та інше), наголошуйте на тому, що дитині вдається, не квапте.
Порадила Світлана Ройз, психологиня.